flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про поділ майна подружжя за ІІ півріччя 2015 року

 ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

 

Узагальнення

судової практики розгляду цивільних  справ  про поділ майна подружжя за ІІ півріччя 2015 року

 

 

 

            В період з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2015 року у Ленінському районному суді м. Миколаєва перебувало 25 справ про поділ майна подружжя, з них розглянуто:

-          3 справи із задоволенням позову;

-          3 справи із частковим задоволенням позову;

-          2 справи із відмовою у задоволенні позову;

-          2 справи із залишенням заяви без розгляду;

-          2 справи із закриттям провадження у справі у зв’язку із укладенням мирової угоди. Всього 12 справ.

Залишок нерозглянутих справ про поділ майна подружжя на кінець 2015 року склав 13 справ.

Справи про поділ майна подружжя відносяться до категорії спорів, які виникають із сімейних правовідносин.

Загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна встановлюють норми СК України у статтях 57, 60, згідно з якими:

-          майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;

-          майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Згідно положень статті 61 СК України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Суд, задовольняючи позови про поділ майна подружжя, встановлює обсяг спільно нажитого майна, факт придбання спірного майна за час шлюбу, джерело його набуття.

Наприклад у цивільній справі за позовом С. до Г. про поділ майна подружжя, суд задовольнив позов, у якому позивач просила здійснити поділ спільного майна подружжя та виділити їй у власність ½ частку квартири № по вул. Шкільній в м. Миколаєві.

У обґрунтування вимог вказувала, що з 2006 року по 2012 рік перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду.

У період шлюбу у 2008 році за спільні кошти з відповідачем придбали квартиру, яку оформили на нього. Після розірвання шлюбу через зловживання відповідачем спиртними напоями разом з дочкою проживають окремо. Так як відповідач ухилявся від поділу квартири в добровільному порядку звернулася до суду.

Також у справі за позовом Н. до О. про поділ майна подружжя, у якому позивач просила здійснити поділ спільного майна подружжя та виділити у її власність ½ частину квартири № в будинку № по вул. Гмирьова в м. Миколаєві, суд, приймаючи до уваги, що вказана квартира була придбана відповідачем в період перебування у шлюбі з позивачем, та приймаючи до уваги, що шлюбного договору між сторонами не укладалось, домовленості щодо поділу спірного майна вони не дійшли, завважив, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя та частки Н. та О. в праві власності на неї є рівними, а тому виніс рішення про задоволення позову.

Водночас слід відмітити такий спосіб поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя як стягнення компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно.

Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними ( частина перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки ( частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно п.п. 22 і 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та стаття 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

З вказаного випливає, що звернення до суду з вимогами про стягнення компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, є одним із способів поділу такого майна.

Так, наприклад цивільна справа за позовом Т. до В. про поділ майна, набутого за час шлюбу, в якому позивач просила визнати за відповідачем право власності на спірний автомобіль, припинити за позивачем право власності на спірний автомобіль, стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію, що становить ½ вартості спільного автомобіля.

Судом було встановлено, що у процесі розгляду справи сторони дійшли згоди про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто спірного автомобіля.

Враховуючи те, що автомобіль є неподільною річчю та те, що він зареєстрований на відповідача, суд завважив за можливе залишити автомобіль у власності відповідача стягнувши з нього погоджену сторонами компенсацію вартості частки, яка попередньо внесена відповідачем на депозит суду. Оскільки позивач зазначав позовні вимоги як визнання права власності, припинення права власності зі стягненням вартості частки суд дійшов висновку про те, що позов обґрунтований та такий, що підлягає частковому задоволенню, залишивши у особистій власності В. автомобіль та стягнувши з останнього на користь Т. компенсацію вартості її частки шляхом перерахування внесених на депозит суду коштів.

Крім того, суд, розглядаючи справи про поділ майна подружжя, повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Цивільна справа за позовом В. до С., І. про визнання майна об’єктом спільної сумісної власності, в якому позивач просив визнати об’єкти, розташовані на території нерухомого майна за адресою: вул. Г. Свиридова в м. Миколаєві об’єктами спільної сумісної власності, мотивуючи свої вимоги тим, що за час спільного життя з дружиною нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності його дружині, збільшилось. Відповідні збільшення вважав об’єктом спільної сумісної власності.

Суд у задоволенні позову відмовив, оскільки позивачем було заявлено вимогу про визнання спільною сумісною власністю такого майна, яке не є відокремленим і не є самостійним об’єктом права власності. Позивачем не заявлялася вимога про визнання об’єктом права спільної сумісної власності частки будинку з господарськими будівлями та спорудами, що належала його дружині, із доведенням, що її вартість істотно збільшилась внаслідок спільних трудових чи грошових затрат.

Інший приклад. У липні 2015 року К. звернулася до суду з позовом до В. в якому просила здійснити поділ спільного майна подружжя та виділити їй у власність ½ частку квартири № по вул. Олійника в м. Миколаєві.

19.10.2015 року рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва позов К. задоволено частково. Визнано однокімнатну квартиру № по вул. Олійника у м. Миколаєві спільною частковою власністю подружжя, в якій частка К. складає 7/20, а В. – 13/20. Стягнуто з В. на користь К. судовий збір та витрати на сплату послуг експертної установи щодо оцінки нерухомого майна.

Як було встановлено судом, сторони з 1995 року по 2014 рік перебували у шлюбі, який розірвано рішенням суду.

На підставі нотаріально посвідченого договору дарування відповідач В. у 1997 році отримав в дар квартиру № по вул. Паркова в м. Миколаєві.

У 2000 році на підставі договору купівлі-продажу, відповідач продав вказану квартиру за ціною 2600 грн.

На підставі договору купівлі-продажу відповідач В. купив житловий будинок № в с. Лоцкіно Баштанського району Миколаївської області за 2000 грн.

Зазначений будинок було продано за ціною 22653 грн., а у 2004 році відповідачем В. за 6766 грн. була придбана однокімнатна квартира за адресою: м. Миколаїв, вул. Олійника, буд. №, кв. №.

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що житловий будинок № в с. Лоцкіно був придбаний за особисті кошти відповідача, отримані від продажу квартири, що була його особистою власністю, а тому на час його придбання не був спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, через істотне збільшення на момент продажу цінності цього будинку позивач набула право власності на нього, в зв’язку з чим придбана на отримані від продажу будинку кошти спірна квартира є спільною власністю сторін, в якій з урахуванням розміру коштів, за які було придбано В. будинок, частка позивача склала 7/20 частин, а відповідача – 13/20 частин.

Проте повністю Апеляційний суд Миколаївської області з таким висновком не погодився.

Судом першої інстанції вірно було встановлено та доведено, що відповідач придбав будинок в с. Лоцкіно за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири, яка належала йому на праві особистої власності, а тому на момент придбання цей будинок до спільної сумісної власності сторін не відносився.

Разом з тим не погодився із висновком суду, що через істотне збільшення на момент продажу цінності будинку позивач набула право власності на це майно в зв’язку з чим придбана на отримані від продажу будинку кошти спірна квартира є спільною власністю сторін.

Так, встановлюючи факт істотного збільшення вартості будинку, суд виходив з того, що зі змісту договорів на придбання та відчуження відповідачем будинку вбачається, що його було придбано за 2000 грн., а продано за 22653 грн., а оскільки в цьому будинку сторони проживали разом, мали спільний бюджет та вели спільне господарство, відтак спільними зусиллями та працею збільшили його цінність.

У відповідності до положень статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбаченою нормою правил збільшення вартості майна повинно відбуватися якраз внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів (зокрема, тенденцій до загального подорожчання конкретного майна) і суттєвою ознакою повинно бути істотне збільшення вартості майна як об’єкта, його якісних характеристик.

Апеляційний суд Миколаївської області також звертає увагу на те, що збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з’ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об’єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому саме по собі збільшення ціни, за яку майно було продано, порівняно із ціною, за яку його було придбано, не є тим фактором, який єдино безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна об’єкта.

При цьому, позивач, зазначаючи про істотне збільшення будинку у своїй вартості, не посилалась на які-небудь інші обставини крім зміни ціни його продажу, не зазначала про обставини, які б свідчили проведення подружжям перебудови або інших поліпшень будинку, на які були б понесені спільні трудові чи грошові затрати обох з подружжя або лише затрати позивача.

За такого, висновок суду першої інстанції про належність спірної квартири до спільного сумісного майна сторін та про наявність передбачених законом підстав для її поділу – є невірним.

А тому, 17 листопада 2015 року Апеляційним судом Миколаївської області вказане рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову К. до В. про поділ майна подружжя відмовлено.

За результатами даного узагальнення встановлено, що в період з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2015 року у Ленінському районному суді м. Миколаєва перебувало 25 справ про поділ майна подружжя. З них 12 справ, які до кінця звітного періоду були розглянуті, і по яким майже порівну були ухвалені рішення про повне або часткове задоволення позову, про відмову у задоволенні позову, затвердження мирових угод, а також про залишення позовної заяви без розгляду. Лише по одній цивільній справі надійшла апеляційна скарга, за результатами розгляду якої Апеляційним судом Миколаївської області скасовано та ухвалено нове рішення.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі статтею 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що судові рішення, ухвалені Ленінським районним судом м. Миколаєва по цивільним справам про поділ майна подружжя відповідають зазначеним вимогам закону.

 

 

            (вик. помічник судді Онищенко М.В.)