Ленінський районний суд м. Миколаєва

10 лютого 2016, 13:55

Постановою Пленуму ВАС від 5 лютого 2016 р.№2 суддям адміністративних судів рекомендовано враховувати під час ухвалення рішень аналіз практики застосування окремих положень Закону «Про судовий збір» у редакції Закону України від 22 травня 2015 р.

Аналіз

практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у редакції Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору»

Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», який набрав чинності з 1 вересня 2015 року, внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» (далі – Закон № 3674-VI). Цим Законом запроваджено єдиний підхід до визначення ставок судового збору, уточнено перелік процесуальних документів, за подання до суду яких судовий збір не справляється, уточнено порядок сплати та повернення сплаченого судового збору, позбавлено пільг зі сплати цього збору ряду органів державної влади Також запроваджено перевірку зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України перед відкриттям провадження у справі.

Ці зміни породили низку питань у судовій практиці, про що свідчать звернення адміністративних судів, громадян та юридичних осіб. Також чимало питань в адміністративних судів виникло у зв’язку із застосуванням положень цього Закону під час визначення ставки судового збору за подання апеляційних чи касаційних скарг у справах, в яких позовні чи інші заяви подано до 1 вересня 2015 року.

Указане стало підставою для організації вивчення практики застосування судами положень законодавства, що регулює питання справляння судового збору. Об’єктом вивчення були рішення окружних та апеляційних адміністративних судів, Вищого адміністративного суду України, в яких суди виклали правові позиції щодо застосування законодавства про судовий збір. Також для забезпечення єдиного підходу до застосування Закону № 3674-VI здійснено порівняльний аналіз практики адміністративних судів з практикою інших вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України.

Об’єкти справляння судового збору

Об’єкти справляння судового збору визначено статтею 3 Закону

№ 3674-VI. Частина перша цієї статті, в якій наведено перелік документів та дії, за які справляється судовий збір, змін не зазнала.

Водночас з 1 вересня 2015 року розширено перелік об’єктів, за які судовий збір не справляється.

Одним із найбільш поширених питань, що постають перед судами, є питання про справляння судового збору за звернення органів Державної фіскальної служби України з поданням, яке передбачене статтею 1833 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Частиною першою цієї статті встановлено, що провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів (нині – органи Державної фіскальної служби України) при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо:

1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;

2) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;

3) стягнення коштів за податковим боргом;

4) зобов’язання керівника підприємства провести інвентаризацію основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, які перебували або перебувають під митним контролем чи використовувалися цим підприємством разом із товарами, які були поміщені у відповідний митний режим;

5) надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

У попередній і чинній редакціях статті 3 Закону № 3674-VI подання органів Державної фіскальної служби України не визначено як самостійний об’єкт справляння судового збору. Також для цього виду звернення не встановлено ставки судового збору. Водночас такі подання не віднесено до заяв, за які судовий збір не сплачується. Саме через таку нечіткість законодавства виникла проблема в правозастосуванні.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 3674-VI судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

У розумінні статті 2 цього Закону платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Статтею 1833 КАС України подання визначено як форму звернення до суду органу Державної фіскальної служби України при здійсненні ним передбачених законом повноважень.

Отже, подання як форма звернення до суду передбачена КАС України. Ця ознака покладена в основу визначення понять «судовий збір» та «платник судового збору».

Указане подання Закон № 3674-VI не відносить до об’єктів, за які судовий збір не справляється, а органи Державної фіскальної служби України – до осіб, для яких встановлено пільги щодо сплати судового збору.

Таким чином, подання органу Державної фіскальної служби України, передбачене статтею 1833 КАС України, є об’єктом справляння судового збору.

Як показує вивчення судової практики, для визначення ставки судового збору суди використовують ставку, встановлену за подання позовної заяви.

Наприклад, Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 18 вересня 2015 року (50646646) в адміністративній справі № 826/22104/15 залишив без руху подання Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про зупинення видаткових операцій шляхом накладення адміністративного арешту та надав строк для усунення недоліків, зазначивши таке:

«Відповідно до частини третьої КАС України подання подається до суду першої інстанції протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі та повинно містити: 1) найменування адміністративного суду;

2) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв’язку заявника; 3) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв’язку, якщо такий відомий, відносно сторони, до якої застосовуються заходи, передбачені частиною першою цієї статті; 4) підстави звернення з поданням, обставини, що підтверджуються доказами, та вимоги заявника; 5) перелік документів та інших матеріалів, що додаються; 6) підпис уповноваженої особи суб’єкта владних повноважень, що скріплюється печаткою.

У частині, що не врегульована КАС України, вимоги до подання визначаються загальними нормами, зокрема статтею 106 цього Кодексу.

Крім того, суд звернув увагу заявника, що провадження у справах, порушених за поданнями податкових органів, є окремим видом судового провадження, що має особливості, дотримання яких вимагається приписами статті 1833 КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 106 цього Кодексу до позовної заяви додається документ про сплату судового збору.

Заявником при зверненні до суду не надано доказів сплати судового збору.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 4 цього ж Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана суб'єктом владних повноважень, справляється судовий збір у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Станом на 1 січня 2015 року розмір мінімальної заробітної плати складає 1218,00 гривні.

Таким чином, заявником не був сплачений судовий збір у встановленому законом порядку, що є недоліком позовної заяви».

Таку правову позицію підтримують судові палати Вищого адміністративного суду України. Для усунення неоднакового розуміння положень Закону № 3674-VI необхідним є визначення в цьому Законі ставки судового збору за звернення органу Державної фіскальної служби України з поданням, передбаченим статтею 1833 КАС України.

Неоднозначно розуміються положення пункту 3 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI, згідно з яким заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення не є об’єктом справляння судового збору, та підпункту 6 пункту 3 частини другої статті 4 цього Закону, яким за подання такої заяви до адміністративного суду передбачена сплата судового збору – 0,3 розміру мінімальної заробітної плати.

Як показав аналіз судової практики, колізію між вказаними положеннями адміністративні суди вирішують на користь підпункту 6 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI як спеціальної норми та у разі несплати судового збору за подання такої заяви ухвалюють рішення про залишення заяви без руху, зобов’язуючи заявника сплатити судовий збір. Як приклад можна навести ухвали Херсонського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2015 року (50792978), Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року (51644165).

Разом із тим єдиним способом усунення цієї колізії є внесення змін до Закону № 3674-VI та встановлення правил справляння судового збору за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення на основі єдиних вимог.

Як показало вивчення судових рішень, аналіз звернень адміністративних судів, адресованих Вищому адміністративному суду України, у судів також виникло питання з приводу справляння судового збору за видачу дубліката виконавчого листа, а саме: на якій стадії особа зобов’язана подати квитанцію про сплату судового збору – разом із заявою (поданням) про видачу дубліката чи після ухвалення відповідного судового рішення.

Правове регулювання сплати судового збору за видачу дубліката виконавчого листа з 1 вересня 2015 року змін не зазнало. Водночас, аналіз практики вирішення судами цього питання виявив стійкі розбіжності в застосуванні положень Закону № 3674-VI та процесуальних законів судами різних юрисдикцій.

Наприклад, вирішуючи питання про можливість розгляду в судовому засіданні подання державного виконавця про видачу дубліката виконавчого листа у справі № 2а-43962/09/1670, Полтавський окружний адміністративний суд в ухвалі від 7 вересня 2015 року (49980227) до цих відносин застосував положення частини третьої статті 106 КАС України, згідно з якою до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати, статті 108 КАС України та залишив подання державного виконавця без руху, у тому числі через відсутність доданої до подання квитанції про сплату судового збору.

До аналогічних правових висновків дійшов Харківський окружний адміністративний суд в ухвалі від 3 вересня 2015 року (49887016) в адміністративній справі № 15156/11/2070.

Така позиція присутня і в практиці судів з розгляду цивільних справ, які у разі недолучення до заяви документа про сплату судового збору на підставі статті 121 Цивільного процесуального кодексу України залишають такі заяви без руху. Як приклад можна навести ухвалу Срібнянського районного суду Чернігівської області від 16 вересня 2015 року (50452647) у справі № 746/410/15-ц.

Разом із тим вивчення судових рішень показало наявність іншої практики. Зі змісту ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року (38966998) вбачається, що питання про сплату судового збору суд вирішив після розгляду подання державного виконавця про видачу дубліката виконавчого листа, стягнувши із заявника судовий збір та зобов’язавши видати дублікат документа за наявності доказів сплати судового збору.

Під час аналізу судової практики не виявлено рішень судів апеляційної чи касаційної інстанцій з цього питання. Водночас аналіз положень Закону № 3674-VI та статті 260 КАС України дозволяє зробити такий висновок.

Частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється за видачу судами документів.

Перелік документів, за видачу яких справляється судовий збір, наведено в пункті 4 частини другої статті 4 цього Закону. Отже, судовий збір справляється:

1) за повторну видачу копії судового рішення;

2) за видачу дубліката судового наказу та виконавчого листа;

3) за роздрукування технічного запису судового засідання;

4) за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання;

5) за виготовлення копії судового рішення у разі, якщо особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов’язків, звертається до апарату відповідного суду з письмовою заявою про виготовлення такої копії згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень».

Аналогічне підпункту 2 пункту 4 частини другої статті 4 цього Закону 3674-VI положення містить частина четверта статті 260 КАС України, згідно з якою за видачу стягувачу дубліката виконавчого листа справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом. Цій частині передують положення, які регулюють порядок подачі та розгляду судом заяви про видачу дубліката виконавчого листа.

Отже, законодавством чітко визначено об’єкт справляння судового збору – це видача дубліката виконавчого листа як документа.

Відповідно заява (подання) про видачу дубліката виконавчого листа не є об’єктом сплати цього збору.

Аналіз пункту 4 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI показує, що всі інші дії, за які справляється судовий збір, крім як за видачу дубліката судового наказу та виконавчого листа, не передбачають ухвалення судового рішення. Для одержання документа достатньо ініціювати цю дію та оплатити її судовим збором. У свою чергу питання про видачу дубліката судового наказу та виконавчого листа вирішується в порядку, передбаченому процесуальним законом. У зв’язку з цим вбачається доцільним підпункт 2 пункту 4 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI виключити та передбачити справляння судового збору за таку процесуальну дію, як подання відповідної заяви.

Згідно з частиною третьою статті 277 КАС України судове провадження, втрачене до закінчення судового розгляду, не підлягає відновленню у встановленому цим розділом порядку. Заявник у цьому разі може пред’явити новий позов, при цьому в ухвалі суду про відкриття провадження в такій справі повинно бути зазначено про цю обставину.

За інформацією, наданою судами, суди по-різному вирішують питання про сплату судового збору у разі пред’явлення нового позову відповідно до частини третьої статті 277 КАС України.

Зазначене також підтверджує аналіз судових рішень, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень та ухвалених в адміністративних і цивільних справах. Наприклад, в ухвалі Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2015 року (50732429) зазначено, що з підстав, визначених частиною третьою статті 406 Цивільного процесуального кодексу України (аналогічна частині третій статті 277 КАС України), заявник має можливість звернутися до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з новою позовною заявою, сплативши судовій збір.

Іншою є позиція Донецького окружного адміністративного суду (ухвала від 26 травня 2015 року, 44370662), який під час вирішення питання про відкриття провадження встановив сплату судового збору під час подання первинного позову і, враховуючи цей факт, не вимагав повторної сплати збору.

На нашу думку, така позиція є слушною з огляду на те, що у разі добросовісного виконання позивачем свого обов’язку щодо сплати судового збору повторне покладення такого тягаря на позивача не відповідатиме принципу верховенства права, який визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості.

Розміри ставок судового збору

Одним із нововведень Закону № 3674-VI є збільшення ставок судового збору за подання процесуальних документів про перегляд судових рішень в апеляційному і касаційному порядку та Верховним Судом України і уніфікація об’єкта, з якого розраховується судовий збір. З 1 вересня 2015 року за подання апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами в адміністративній справі необхідно сплатити 110% ставки, яка підлягала сплаті при подачі позовної заяви (підпункт 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI). За подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду – 120% ставки, а за подання заяви про перегляд рішення Верховним Судом України – 130% ставки (підпункти 3 та 4 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI).

Водночас Законом № 3674-VI неоднозначно врегульовано питання визначення ставки судового збору за подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України на судові рішення, ухвалені за результатом розгляду заяв, судовий збір за подання яких сплачено до 1 вересня 2015 року.

Для вирішення цього питання пропонуємо застосовувати позицію Верховного Суду України, яка полягає в тому, що за таких умов розмір судового збору підлягає розрахунку та сплаті виходячи з суми, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, за ставкою, передбаченою редакцією Закону № 3674-VI, чинною на час звернення зі скаргою (заявою). Наприклад, в ухвалі від 28 вересня 2015 року Верховний Суд України зазначив таке:

«Відповідно до підпункту 4 пункту 3 частини другої статті 4 Закону

№ 3674-VI за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України судовий збір справляється в розмірі 130 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

На час звернення до суду, у січні 2015 року, діяла редакція підпункту 1 пункту 3 статті 4 Закону № 3674-VI, відповідно до якої за подання до адміністративного суду позову майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше

1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України від 28 грудня 2014 року

№ 80-VIIІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що з січня до грудня 2015 року мінімальний розмір заробітної плати становить 1218 гривень.

До заяви заявник додав платіжне доручення від 8 вересня 2015 року

№ 25 про сплату судового збору у розмірі 237 грн 51 коп.

Ураховуючи вищевикладене та суму виконавчого збору (9979 грн) заявникові слід доплатити судовий збір у розмірі 2 137 грн 59 коп. (1218*1,5 *130% – 237 грн 51 коп.)» (51998194).

Як зазначалося, з 1 вересня 2015 року зазнав змін об’єкт, з якого повинен розраховуватися розмір ставки судового збору за подання апеляційної, касаційної скарг та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України. У попередній редакції Закону № 3674-VI за подання таких скарг, заяв розмір судового збору становив визначений цим Законом відсоток ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви. Виняток з цього правила становили майнові спори, у яких за подання таких скарг розмір судового збору становив відсоток ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми, тобто суми, зі стягненням якої не погоджується особа, що подає скаргу, заяву.

З 1 вересня цього року уніфіковано ставки судового збору за звернення зі скаргами, заявами у справах з вимогами майнового та немайнового характеру. Розмір судового збору розраховується зі ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви.

Таким чином, розмір судового збору за звернення до суду апеляційної чи касаційної інстанції, Верховного Суду України у справах з майновими вимогами не залежить від оспорюваної суми.

Як і в попередній редакції Закону № 3674-VI, окрему ставку судового збору визначено для апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду, яка становить 1 розмір мінімальної заробітної плати (підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI).

Як зазначено в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», суди повинні розрізняти ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій, якими вирішуються питання, пов’язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання, від ухвал, якими вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги. Останні викладаються лише у письмовій формі.

Отже, під дію підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону

№ 3674-VI підпадають ухвали місцевих адміністративних судів та ухвали судів апеляційної інстанції, якими вирішуються питання, пов’язані з процедурою розгляду адміністративної справи, інші процесуальні питання, та якщо ці ухвали можуть бути оскаржені у випадках, встановлених

КАС України.

Це положення застосовується під час подання апеляційних і касаційних скарг на процесуальні ухвали суду незалежно від того, чи передбачено Законом № 3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв чи скарг, за результатами розгляду яких постановляються відповідні ухвали.

Тривалий час навколо судової практики точаться дискусії з приводу розподілу адміністративних справ за характером спору на майновий та немайновий для реалізації вимог Закону № 3674-VI. Приводом для обговорення цього питання став лист Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2012 року № 165/11/13-12 щодо застосування підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір». У цьому листі Вищий адміністративний суд України зазначив, що звернені до суду вимоги про скасування рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими.

Ця проблема не була висвітлена у Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами Закону України «Про судовий збір», яку 23 січня 2015 року заслухав Пленум Вищого адміністративного суду України, оскільки на момент її складання це питання було предметом дослідження Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України.

На сьогодні під час вирішення цього питання пропонуємо враховувати таке.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону

№ 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб’єктом владних повноважень, юридичною особою судовий збір сплачується у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати; фізичною особою або фізичною особою-підприємцем – 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб’єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою-підприємцем сплачується 1 розмір мінімальної заробітної плати, фізичною особою – 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

З аналізу цього підпункту вбачається, що майновими є вимоги, для яких визначено ціну позову. КАС України, на відміну від Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, не регулює питання визначення ціни позову для різних видів позовів, що заявляються до адміністративного суду.

До вирішення цього питання на законодавчому рівні пропонуємо питання про розподіл вимог на майнові та немайнові вирішувати з урахуванням практики Верховного Суду України. Зокрема, в ухвалах від 13 січня 2016 року (55159722), від 15 січня 2016 року (55160036) цей суд вказав, що орган державної податкової інспекції у справах про оскарження податкових повідомлень-рішень зобов’язаний сплатити судовий збір за ставкою, передбаченою для майнового спору.

Відповідно до позовних заяв немайнового характеру необхідно відносити вимоги, які не підлягають вартісній оцінці.

Роз’яснення, надане Вищим адміністративним судом України листом від 18 січня 2012 року № 165/11/13-12, вичерпало свою дію із набранням чинності Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору».

Як показує аналіз судової практики, по-різному розуміється положення підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, яким визначено ставку судового збору (110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги) за подання апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами. Дискусії викликає питання щодо того, чи поширюється ця ставка на заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, подані до суду першої та касаційної інстанцій. Узгодженою є позиція про те, що визначена ставка є єдиною для звернення з такою заявою до судів усіх інстанцій.

Пільги щодо сплати судового збору

З 1 вересня 2015 року суттєвих змін зазнала стаття 5 Закону

№ 3674-VI. Переважно всі суб’єкти владних повноважень позбавлені пільг зі сплати судового збору. З огляду на те, що ставка судового збору за подання апеляційної, касаційної скарги чи заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України на підставі чинного Закону розраховується зі ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, у судовій практиці виникли питання з приводу справляння судового збору за подання таких скарг та заяв суб’єктами, які на час звернення до суду з позовною заявою були звільненні від сплати цього збору.

Як приклад вирішення цього питання пропонуємо ухвалу Верховного Суду України від 1 жовтня 2015 року, постановлену у справі за позовом Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газобудування «Зоря-Машпроект» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби України (згодом реорганізовано в СДПІ), Державної казначейської служби України у м. Миколаєві Миколаївської області про стягнення коштів. У цій ухвалі Верховний Суд України вказав, що заява СДПІ не оплачена судовим збором. Також зазначив, що «відповідно до підпункту 4 пункту 3 частини другої статті 4 Закону

На час звернення у 2012 році до суду діяла редакція підпункту 1 пункту 3 статті 4 Закону № 3674-VI, відповідно до якої за подання до адміністративного суду позову майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1 відсотка розміру майнових вимог, але не менше

0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 13 Закону України від 22 грудня 2011 року

№ 4282-VI «Про Державний бюджет України на 2012 рік» установлено, що з січня до квітня 2012 року мінімальний розмір заробітної плати становить 1073 гривні.

Ураховуючи вищевикладене та суму майнової вимоги, яку просив стягнути позивач (3 031 437 грн 37 коп.), СДПІ слід заплатити судовий збір у розмірі 2789 грн 80 коп. (1073*2*130%)» (51773681).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 5 Закону № 3674-VI особи, перелік яких наведено в цій частині, звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Разом із тим аналіз положень статті 3 та 4 цього Закону дозволяє дійти висновку, що об’єктами справляння судового збору є документи, які підлягають розгляду та вирішенню в процесуальному порядку, та дії, зокрема повторна видача копії судового рішення, роздрукування технічного запису судового засідання, видача в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання, вчинення яких не передбачає вжиття певних процесуальних дій.

У зв’язку з цим виникає питання про необхідність сплати судового збору особами, звільненими від сплати судового збору під час розгляду справи, за вчинення дій, які безпосередньо не пов’язані з розглядом справи.

Правова позиція з цього питання така, що за вчинення дій, які не пов’язані з розглядом справи, у випадках, передбачених цим Законом, сплачується судовий збір.

Порядок сплати судового збору

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3674-VI в редакції, чинній з 1 вересня 2015 року, судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі.

На відміну від попередньої редакції цієї норми, в новій редакції відсутнє положення щодо обов’язкової сплати судового збору виключно через установи банків чи відділення зв’язку.

Таким чином, платник судового збору для сплати цього збору може використовувати будь-який засіб платежу, у тому числі ресурс, розміщений на офіційному веб-порталі «Судова влада України».

З огляду на викладене неправильною є позиція окремих судів, які в ухвалах про залишення позовної заяви/апеляційної скарги без руху вказують вимоги до платіжного доручення про сплату судового збору, зокрема зазначають, що документ повинен містити помітку кредитної установи такого змісту: «Зараховано в дохід бюджету ___ грн (дата)». Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб, відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення. При цьому некоректно посилаються на роз’яснення з приводу сплати судового збору, надане судам листом Державної судової адміністрації України від 10 листопада 2011 року № 12-6621/11 та постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2015 року

№ 2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», на виконання якої відповідну довідку доведено до відома адміністративних судів. У вказаній довідці зазначено, що листом Державної судової адміністрації України від 16 серпня 2013 року № 12-4618/13 внесено зміни до вказаного вище листа, якими з його змісту виключено інформацію щодо необхідності зазначення у квитанції інформації про зарахування коштів.

Згідно з частиною третьою статті 106 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору.

Відповідно до пункту 24.7 статті 24 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки, агенти банків та учасники платіжних систем, які приймають готівку (у тому числі за допомогою платіжних пристроїв) для подальшого її переказу, зобов’язані, серед іншого, видати після здійснення операції (у тому числі за допомогою платіжного пристрою) касовий документ (квитанцію/чек тощо), який відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань ведення касових операцій банками України містить усі обов’язкові реквізити касового документа.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 3674-VI суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Таким чином, зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України перевіряється відповідно до Закону

№ 3674-VI. Відсутність такої інформації в документі про сплату судового збору не робить такий документ неналежним.

Відповідно до абзаців першого та другого частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Як показало вивчення судових рішень, у судів виникають труднощі під час визначення кількості вимог, зокрема немайнового характеру, заявлених позивачем.

Відповідно до частини четвертої статті 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про:

1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2) зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3) зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача – суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

5) виконання зупиненої чи невчиненої дії;

6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Згідно з частиною п’ятою цієї статті адміністративний позов суб’єкта владних повноважень може містити інші вимоги у випадках, встановлених законом.

Отже, частини четверта та п’ята статті 105 КАС України містять формулювання позовних вимог, що може використати позивач, звертаючись до суду про захист прав, свобод чи інтересів, які він вважає порушеними. Перелік позовних вимог не є вичерпним.

Стаття 162 КАС України визначає, які рішення суд може прийняти, вирішуючи такі вимоги.

Зокрема, частиною другою статті 162 КАС України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

1) визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2) зобов’язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов’язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Суд за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень може прийняти іншу постанову у випадках, встановлених законом.

Як показує аналіз судової практики, позивачі по-різному формулюють зміст позовних вимог, зокрема, у справах, пов’язаних з оскарженням рішення суб’єкта владних повноважень: в одних випадках пред’являють позови про визнання рішення протиправним, в інших – змістом позовних вимог є скасування такого рішення чи визнання його нечинним. Переважно позивачі об’єднують такі дві вимоги в позовній заяві.

Як вимагають положення пункту 1 частини другої статті 162

КАС України, вирішуючи справу, суд повинен визначитися щодо правомірності чи неправомірності оскаржуваного акта, дії чи бездіяльності та встановити правові наслідки протиправності акта. Такими наслідками згідно з вказаним положенням є скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень. При цьому вимога про визнання рішення протиправним може бути окремим способом захисту порушеного права.

Таким чином, перевіряючи правильність сплати позивачем судового збору та визначаючи кількість вимог немайнового характеру, звернених до суду, необхідно враховувати, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов’язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Повернення судового збору

З 1 вересня 2015 року частина перша статті 7 Закону № 3674-VI, якою передбачено підстави повернення судового збору, діє в новій редакції.

За змістом цієї норми із зазначеної дати судовий збір повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.

Також законодавець уточнив положення пункту 3 частини першої статті 7 цього Закону, зазначивши, що судовий збір повертається у разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Тривалий час застосування цього положення судами касаційних інстанцій було неоднаковим, по-перше, з огляду на те, що відмова у відкритті касаційного провадження чітко не була зазначена в цьому пункті; по-друге, одна з підстав для відмови у відкритті касаційного провадження (в адміністративному судочинстві – це пункт 5 частини п’ятої статті 214

КАС України, згідно з яким касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи) суттєво відрізнялася від інших, оскільки застосовувалася за результатом перевірки законності судових рішень.

З приводу повернення судового збору в разі відмови у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини п’ятої статті 214 КАС України Вищий адміністративний суд України виклав позицію в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами Закону України «Про судовий збір» від 23 січня 2015 року. Ця позиція ґрунтувалася на практиці Верховного Суду України (постанова від 12 листопада 2014 року, 41735967), який вказав, що дії, передбачені в пункті 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (аналогічним є пункт 5 частини п’ятої статті 214 КАС України), які повинен вчинити суддя, не є суто процесуальними діями, перелік яких міститься в інших пунктах частини першої статті 7 Закону № 3674-VI, інших пунктах частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України та частини п’ятої статті 214 КАС України, і потребують оцінки обґрунтованості доводів касаційної скарги порівняно з висновками судів у судових рішеннях.

Разом із тим за загальним змістом частини першої статті 7 Закону

№ 3674-VI судовий збір повертається у випадку, коли наступили процесуальні наслідки, які не залежать та не потребують розгляду справи по суті та оцінки обставин справи і наданих сторонами доказів.

Таким чином, вимоги пункту 3 частини першої статті 7 цього Закону не можуть бути застосовані у разі відмови у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України.

Тобто, за позицією Верховного Суду України, в цьому винятковому випадку в разі відмови у відкритті касаційного провадження судовий збір не повертається.

Зміни, яких зазнав пункт 3 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI, не змінили характеру рішень, ухвалення яких є підставою для повернення судового збору. Відповідно відмова у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини п’ятої статті 214 КАС України залишається винятком, і судовий збір у разі ухвалення такого рішення поверненню не підлягає. Крім того, за правовою позицією Верховного Суду України таке рішення суду касаційної інстанції про відмову у відкритті касаційного провадження є результатом касаційного перегляду оскаржуваних рішень першої та апеляційної інстанції (постанова Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року (54361178).

Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати

Відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналогічні положення містить частина перша статті 88 КАС України.

Як показує судова практика, при зверненні до суду із заявою про відстрочення або розстрочення сплати судового збору особа повинна додати до такої заяви належні документи на підтвердження факту відсутності відповідних коштів (бюджетних асигнувань) для сплати судового збору. Водночас відсутність таких доказів чи їх неналежність є підставою для відмови в задоволенні заяви про відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Як зазначено у Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами Закону України «Про судовий збір» від 23 січня 2015 року, обмежене фінансування бюджетної установи не є підставою для її звільнення від сплати судового збору, не є вказані аргументи і підставою для відстрочення його сплати.

Таку ж позицію підтримав Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 25 вересня 2015 року (51554263).

Зарахування судового збору до Державного бюджету України

Новелою Закону № 3674-VI є запровадження перевірки суддею перед відкриттям (порушенням) провадження у справі зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (частина друга статті 9 Закону № 3674-VI).

Для практичного застосування вказаної норми Державне підприємство «Інформаційні судові системи» листом від 28 серпня 2015 року

№ 2275/15 повідомило про вихід нової версії 1.24 комп’ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду». Серед іншого в цій версії програми реалізовано реєстр підтвердження оплат із Державного казначейства України для автоматичного і ручного з’ясування платіжних документів, які надійшли до Державного казначейства України із картками заведеного судового збору.

У судовій практиці є випадки надходження до суду позовних заяв або інших заяв, до яких додано документ про сплату судового збору, який не зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, тобто суддею встановлено факт ненадходження коштів на вказаний у платіжному документі рахунок або надходження коштів, на підставі іншого платіжного документа.

У такому разі, за позицією Вищого адміністративного суду України, платіжний документ, доданий до заяви, не може вважатися належним доказом сплати судового збору, що є підставою для залишення заяви без руху.

До такого правового висновку дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 21 вересня 2015 року в адміністративній справі

№ 800/362/15.

Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без руху, суд, у тому числі, зазначив, що додана до позовної заяви квитанція про сплату судового збору не відповідає квитанції, на підставі якої зараховано кошти до спеціального фонду Державного бюджету України. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що не має підстав вважати, що судовий збір за подання позову та клопотання про забезпечення позову сплачено позивачем належним чином (51091911).

До аналогічного за змістом правового висновку доходять інші вищі спеціалізовані суди (ухвали Вищого господарського суду України від 10 вересня 2015 року, 50435180, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 вересня 2015 року, 50944341).

Таким чином, на підставі аналізу судової практики можна зробити висновок про наявність однакового підходу суддів усіх юрисдикцій до застосування наслідків незарахування судового збору до Державного бюджету, виявлених у порядку частини другої статті 9 Закону № 3674-VI.

Особливості справляння судового збору у справах, пов’язаних з виборчим процесом

Відповідно до частини дев’ятої статті 172 КАС України суд приймає позовну заяву щодо рішення, дії чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму або члена відповідної комісії до розгляду незалежно від сплати судового збору. У разі несплати судового збору на момент вирішення справи суд одночасно вирішує питання про стягнення судового збору відповідно до правил розподілу судових витрат, встановлених цим Кодексом.

Також положення про порядок справляння судового збору містить стаття 173 КАС України, у частині другій якої зазначено, що позовна заява про уточнення списку виборців подається до адміністративного суду без сплати судового збору.

Натомість статті 174 «Особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, які порушують законодавство про вибори та референдум» та 175 «Особливості провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії, їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб’єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу» КАС України не містять положень, якими б визначалися особливості справляння судового збору за подання позовних заяв у справах вказаних категорій.

У пункті 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2013 року «Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом» зазначено, що суд приймає позовну заяву щодо виборчого спору до розгляду незалежно від сплати судового збору. У разі несплати судового збору на момент вирішення справи суд одночасно вирішує питання про стягнення судового збору відповідно до правил розподілу судових витрат, встановлених КАС України (частина дев’ята статті 172 КАС України).

Отже, за загальним правилом позивачі у виборчій справі не звільнені від сплати судового збору, однак несплата судового збору не є підставою для залишення позовної заяви без руху. Питання про стягнення судового збору суд вирішує при ухваленні судового рішення.

Ураховуючи мету цієї норми, такі ж правила необхідно застосовувати судам під час прийняття заяв про забезпечення позову або доказів, у тому числі апеляційним судам під час прийняття апеляційної скарги та вирішення справи в апеляційному порядку.

З огляду на те, що на справи, визначені статтями 174, 175

КАС України, поширюються строки подання позовної заяви та строки їх розгляду, правильним буде також поширення на ці справи правил справляння судового збору, визначених частиною дев’ятою статті 172

КАС України.

Незважаючи на це, з метою законодавчої визначеності статті 174, 175

КАС України потребують внесення відповідних змін.

Цей аналіз виявив низку проблем, які необхідно врегулювати на законодавчому рівні. Для формування єдиної судової практики потрібно регулярно проводити семінари, навчання суддів, помічників суддів щодо практики застосування Закону № 3674-VI, а також включати питання, пов’язані із застосуванням положень цього Закону, до навчальних програм Національної школи суддів України.

Аналіз практики застосування адмінсудами Закону про судовий збір