flag Судова влада України

Стара версія сайту | Лист вебмайстру

АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО ПОНОВЛЕННЯ НА РОБОТІ, РОЗГЛЯНУТИХ ПРОТЯГОМ ІІ ПІВРІЧЧЯ 2015 РОКУ

 Ленінський районний суд м. Миколаєва 

 

АНАЛІЗ

СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО ПОНОВЛЕННЯ НА РОБОТІ,

РОЗГЛЯНУТИХ ПРОТЯГОМ ІІ ПІВРІЧЧЯ 2015 РОКУ

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

помічник судді

Михайловська Світлана Вікторівна

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв

2016 р.

 

 

 

 

 

План

 

1.      Загальна характеристика поновлення на роботі.

1.1.  Право на працю громадян.

1.2.  Органи, які розглядають спори про поновлення на роботі.

2.      Судовий розгляд спорів про поновлення на роботі.

3.      Узагальнення розгляду Ленінським районним судом м. Миколаєва спорів про поновлення на роботі.

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

Загальна характеристика поновлення на роботі.

1.1.  Право на працю громадян.

 

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право громадян України на працю включає право на вільний вибір професії, роду занять i роботи та інші права.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Свобода праці передбачає об'єднання з іншими працівниками для захисту своїх інтересів: право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36 Конституції); право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44 Конституції). Свобода праці дозволяє використовувати різні форми юридичного захисту своїх прав (ст. 53 Конституції).

Основні трудові права працівників визначено нормами Конституції України та ст. 2 КЗпП. Юридичні гарантії трудових прав, закріплені у законодавстві про працю. Способи й засоби реалізації і захисту трудових прав, поділяються на загальні і спеціальні. Право на працю передбачає такі можливості громадянина як суб'єкта трудового права: одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру; право на вільний вибір професії, виду занять і роботи, що забезпечується державою.

Працiвники реалiзують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на пiдприємствi, в установi, органiзацiї або з фiзичною особою. Працiвники мають право на вiдпочинок вiдповiдно до законiв про обмеження робочого дня та робочого тижня i про щорiчнi оплачуванi вiдпустки, право на здоровi i безпечнi умови працi, об'єднання в професiйнi спiлки та вирiшення колективних трудових конфлiктiв (спорiв) у встановленому законом порядку, на участь в управлiннi пiдприємством, установою, органiзацiєю, матерiальне забезпечення в порядку соцiального страхування в старостi, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатностi, матерiальну допомогу в разi безробiття, право звернення до суду для вирiшення трудових спорiв незалежно вiд характеру виконуваної роботи або займаної посади, крiм випадкiв, передбачених законодавством, та iншi права, встановлені законодавством.

 

 


 

1.2  Органи, які розглядають спори про поновлення на роботі

Спори про поновлення на роботі є видом індивідуальних трудових спорів, а тому вони майже завжди розглядаються в порядку передбаченому законодавством для розгляду індивідуальних трудових спорів.

Так згідно статті 221 КЗпП України, до органів, які розглядають спори про поновлення на роботі відносяться:

1) комісії по трудових спорах;

2) районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди.

Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.

Порядок розгляду трудових спорів, зокрема і спорів про поновлення на роботу комісією по трудових спорах визначений ст. ст. 223 – 230 КЗпП України, а порядок розгляду вказаних спорів судами, передбачений ст. ст. 231 – 241-1 цього Кодексу (ст. ст. 238-1, 240, 241, 242 КЗпП України виключені).

 


 

Судовий розгляд спорів про поновлення на роботі

У процесі трудової діяльності між працівником і роботодавцем трапляються різного роду суперечності і непорозуміння з питань застосування чинного трудового законодавства, з приводу встановлення або зміни умов праці тощо. Зрозуміло, що такі суперечності можна вирішити шляхом взаємного погодження, домовленості, яка може бути досягнута в результаті безпосередніх переговорів між керівником і працівником. Але наявність певних розбіжностей між суб’єктами трудових відносин не завжди вирішуються гладко, тому наслідком є виникнення трудового спору. Це трапляється, якщо механізм їхнього вирішення не врегульований, а сторони не можуть самостійно домовитись про їхнє вирішення, вважаючи, що їхні права порушені. У такому випадку заінтересована сторона вправі звернутися до компетентних органів за вирішенням спору.

Одним із найпоширеніших різновидів трудових спорів, що розглядаються в суді, є трудові спори про поновлення на роботі незаконно звільнених або переведених на іншу роботу працівників (справи №2/489/2500/15, № 2/489/622/2016 (№2/489/3737/15)).

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

            Разом з тим спори про поновлення на роботі часто включають в себе не тільки скасування наказу про звільнення та поновлення. Нерідко незаконно звільненні працівники також просять стягнути  з роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також компенсацію моральної шкоди (справа №2/489/2500/15).

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України  при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 

Згідно  Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»  середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Таким чином, судовий розгляд справ про поновлення на роботі не обмежується лише скасуванням наказу про звільнення та зобов’язанням поновити, а й супроводжується такими позовними вимогами як стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та часто вимогами щодо компенсації моральної шкоди працівникові.


 

Узагальнення розгляду Ленінським районним судом м. Миколаєва спорів про поновлення на роботі

Ленінським районним судом м. Миколаєва у ІІ півріччі 2015 року розглядалось всього  2 цивільні справи про поновлення на роботі незаконно звільнених працівників, з яких одна справа була розглянута в ІІ півріччі 2015 року (№2/489/2500/15), а інша почала розглядатись в ІІ півріччі 2015 року, однак рішення по зазначеній справі було постановлено  в І півріччі 2016 року (№2/489/622/16).

            Так 07 серпня 2015 року Пєрєвєрзєва О.М. звернулась до суду з позовом в якому просила поновити її на посаді бухгалтера  за сумісництвом  СТ «Трикотажник», зобов’язати відповідача виплатити середній заробіток за  час вимушеного прогулу та стягнути моральну шкоду.

            10 серпня 2015 року згідно Ухвали суду провадження у вказаній справі було відкрито та справу призначено до судового розгляду.

            В даній справі позивачка оскаржувала наказ про її звільнення  з ініціативи роботодавця, оскільки нею раніше було написано заяву про звільнення за власним бажанням, що й повинно бути на переконання позивачки підставою звільнення.

При розгляді справи та постановленні рішення  судом було застосовано наступні норми діючого законодавства: п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України, Постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Згідно пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України  від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами України трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує і неможливо перевести, за його згодою на іншу роботу.

Як роз’яснено у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України  суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі. Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами по справі.

Предметом доказування у даній категорії трудових спорів є з’ясування таких фактів, як: чи не пов’язана недостатня кваліфікація з відсутністю необхідного виробничого досвіду через нетривалість трудового стажу та чи відповідає дійсності висновок атестаційної комісії про ділові і професійні якості працівника.

Разом з тим при розгляді справи було встановлено, що в наказі про звільнення позивача не вказано підстави звільнення, чи  це неналежна кваліфікація, чи неналежне ставлення до виконання своїх трудових обов'язків, і в чому  це полягає.

У ході розгляду справи встановлено, що  перевірка кваліфікації позивача не здійснювалася.   

За таких обставин, враховуючи недотримання вимог щодо порядку звільнення та недоведеності   підстав, які  послужили звільненню позивача за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, суд прийшов до висновку про незаконність звільнення Пєрєвєрзєвої О.М.

Судом було встановлено, що при розгляді справи відповідачем було порушено трудові права позивача та незаконно звільнено з посади бухгалтера.

Також в даній справі судом було застосовано такі положення чинного законодавства щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди з роботодавця: Порядок обчислення  середньої  заробітної плати, затверджений постановою Кабінету  Міністрів  України від 08.02.1995 № 100 та стаття 237 – 1 КЗпП України.

Крім того при розрахунку робочих днів для обчислення середньої заробітної плати судом було застосовано також правову позицію Верховного Суду України, наведеній у постанові від 21.01.2015 по справі №  6-195цс14.

22.10.2015 р. по цивільній справі за позовом Пєрєвєрзєвої Ольги Миколаївни до Садового товариства «Трикотажник»  про поновлення на  роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди було постановлено рішення, відповідно до якого позов задоволено частково. А саме визнано незаконним та скасовано наказ СТ «Трикотажник» від 11.07.2015  № 27 про звільнення Пєрєвєрзєвої О.М.   з посади бухгалтера СТ «Трикотажник» по п. 2 ст.40 КЗпП України та поновлено її на роботі; стягнуто з СТ «Трикотажник» на користь Пєрєвєрзєвої О.М. середній заробіток за час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення в розмірі 2719,32 грн. (без утримання податків й інших обов’язкових платежів) та  200,00 грн. моральної шкоди.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 22.12.2015 р. вказане рішення суду було змінено в частині вирішення позовних вимог Пєрєвєрзєвої О.М. про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині рішення залишено без змін.

24 грудня 2015 року Бурашніков О.В. звернувся до суду з позовом до КП «Миколаївліфт» про поновлення на роботі, стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Провадження у зазначеній справі було відкрито 25.12.2015 року, проте розгляд справи був призначений на 18 січня 2016 року, та рішення по справі постановлено 18 січня 2016 року, тобто вже в першому півріччі 2016 року.

Таким чином, за ІІ півріччя 2015 року в провадженні Ленінського районного суду м. Миколаєва перебувало 2 справи, з яких в даний період було розглянуто одну справу (№2/489/2500/15). Рішення по цивільній справі №2/489/2500/15 було змінено Апеляційним судом Миколаївської області в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в іншій частині рішення залишено без змін.


ВИСНОВКИ

В провадженні Ленінського районного суду м. Миколаєва в ІІ півріччі 2015 року перебувало дві цивільні справи про поновлення на роботі (№2/489/2500/15, №2/489/622/16 (№2/489/3737/15)), одна з яких була розглянута по суті в І півріччі 2016 року (№2/489/622/16 (№2/489/3737/15).

В ІІ півріччі 2015 року Ленінським районним судом м. Миколаєва розглянуто 1 справу про поновлення на роботі, при розгляді якої судом було встановлено  порушення роботодавцем норм діючого трудового законодавства та поновлено на роботі працівника, який звернувся з позовом до суду, а також стягнуто з роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника.

Рішення по зазначеній справі було постановлено Ленінським районним судом м. Миколаєва 22.10.2015 р., та змінено 22.12.2015 р. Апеляційним судом Миколаївської області в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в іншій частині рішення залишено без змін.

На території Інгульського (Ленінського) району розташовано декілька великих підприємств ( ДП НКВГ «Зоря»-«Машпроект», Колективне підприємство «Миколаївліфт») та інших установ (наприклад, СТ «Трикотажник»).

В Ленінському районному суді м. Миколаєва за ІІ півріччя 2015 року перебувало всього 2 справи про поновлення на роботі, що свідчить про високий рівень дотримання роботодавцями трудових прав громадян, зокрема щодо звільнення.

Проте порушення прав громадян при звільненні все ж таки спостерігається, хоча це й поодинокі випадки.